Ти ж до мене "нулячим" прийшов...

За те, ким ви стали завдяки компанії. І потім через 20 років, якщо ви станете міністром, керівник тієї компанії, який вас «зростив», обов'язково нагадає про те, хто вас усьому навчив.

Це трохи драматизований сценарій, але я впевнена, що багато хто може впізнати тут себе частково чи повністю, будучи таким підлеглим чи керівником. Я і сама не раз потрапляла в таку ситуацію, приписуючи досягнення колег собі, навіть якщо колеги зі мною більше не працювали. Адже здається все виправдано - ти вкладаєш у розвиток людини, створюєш певні умови для цього, вона зростає і переходить у «вищу лігу». Звісно, вона має бути тобі вдячна, так?

Відсутність вдячністі часто обурює. Адже: - ти ж до мене нулячим прийшов… А зараз он, зірка!

На мою думку, це парадигма минулого. Відмовляючись від такого ставлення до своїх колег, отримуєш більш дорослі стосунки. Це не означає, що потрібно відмовлятись, коли дякують за сприяння розвитку, ні. Це означає, що не варто вкладати в інших заради цього і приписувати подальші досягнення людини собі. Чому?

- Почуття провини - погана мотивація для вдячності. Якщо людина щиро захоче подякувати, вона це зробить і без нагадувань та докорів;

- Бажання розвиватись, зусилля, які докладає людина для розвитку - це її зусилля. Керівники можуть створювати сприятливи чи не сприятливі умови для зрозстання і також мають з цього процесу свої бонуси. Це нормально розвивати колег для розвитку всієї компанії та підвищення рівня її продуктивності. Це вигідно всім;

- Можна легко побачити дивину цієї ситуації коли порівняти з вихованням дітей. Коли батьки зараховують всі досягнення дитини як свої власні. Не хочу підважити великий внесок батьків у розвиток дітей, але впливають на його досягнення не лише вони. Мати такі стосунки між керівником та підлеглим - шлях до накопичення почуття провини та розчарування через нереалізовані очікування;

- Це також твій особистий вибір як працівника зростати чи ні і твій вибір як керівника інвестувати в це чи ні;

Я із великою відповідальністю та задоволенням інвестувала свій час та енергію у розиток своїх колег, та з легкістю та радістю спостерігаю за тим, як вони понесли те, що створили у собі тоді, під час нашої співпраці. Не звинувачиючи, не очікуючи та не викликаючи почуття провини. Не стану приховувати, що мене зігріває думка про те, що я змогла долучитись то цього неймовірного процесу створення та змін і я також зростала в цей момент як керівниця та лідер.